Фотоквіти

Виконавець: Софія Ротару

Балада про мальви

вірш: Богдан Гура

музика: Володимир Івасюк

Переглядала свої фотоархіви і виявила, що залишила поза увагою на своєму блогу невеличку мандрівку у село Вереміївка Черкаської області.

Мушу наперед сказати, що мандрівка виявилася дещо спонтанною, мали нагоду бути неподалік, тож зазирнули у цей куточок українських  земель. Запитаєте мене чому саме сюди - відповім, що через вишиті рушники. Які саме - дивіться тут. У Вереміївці знаходиться приватний історико-етнографічний музей "Козацькі землі України", який саме і представляв старожитні рушники у Києві  на день Незалежності 2010 року.

Проте, як виявилось, рушники після тієї виставки назад не повернувся, так як власне музей ще будується, і виставкові зали не готові.

Все то будується на кошти і на землі Недяка В.В., і дай йому Боже здоров'я та наснаги довести цю справу до щасливого закінчення. Планів там аж дуже багато, хоча і зроблено не мало.

Ось так має виглядати козацький хутір Тараса Бульби (складова частина музею):

Частина будівель вже готова, там навіть є деяке господарство - домашні птахи, кози. Були й воли, проте, кажуть, від старості померли. Хутір має бути не просто таким собі українським скансеном. Зовсім - ні. Це має бути справжній хутір з поселянами, які "житимуть у 18-19 сторіччі". Але то в планах, кажуть що у зовсім близьких. Запрошували через рік на те все подивитися.

А що ми побачили там зараз? По-перше, кілька відреставрованих діючих вітряків.

Ось так вони виглядають з середини:

По-друге, значну частину будівель, передбачених планом.

А ще там є такі кам'яні баби:

Агов, лелеки! На вас тут чекають!

А поки лелеки десь у небі, у клітці є інший птах:

Ще у одній будівлі, в якій тимчасово знаходиться своєрідна "штаб-квартира" і комора, де зберігається купа старовинних побутових речей, старовинні меблі тощо, знайшла кілька сучасних картин, виконаних "під давнину" та вікна у вишитих фіранках:

У кутку, як водиться, - образи.

А ось, власне, і будівля майбутнього музею:

Ще тут будуватиметься церква:

Ось така вийшла мандрівка: у майбутнє до минулого. Сподіваюсь, що через рік-два там все станеться, як того прагне пан Недяк В.В. Для цікавих - координати:

Ще я хочу подякувати Пану, який витратив на нас свій час і провів невеличку екскурсію.

Щось затрималася я з продовженням... :)

Дуже сподобалися мости міста. Їх багато (лише у місті близько 350, а разом з передмістям - біля 800!), такі різні і практично кожен з цікавою історією.

Тож трохи фотовражень про мости Санкт-Петербургу.

Ось оце "приборкання стихії" Клодта прикрашає Анічков міст на набережній річки Фонтанки. Хоч я б його найкрасивішим не назвала, проте цей міст - візитна карточка міста, тут весь час хтось фотографується.

Інша візитна карточка - Банківський міст, який перекинувся через канал Грибоєдова. Відомий своїми відлитими у бронзі кішками з золотими крилами -Грифонами. За мостом можна побачили Державний економічний університет.

А це, стоячи на Синьому мосту, я фотографую Червоний міст через Мойку. А ще є Зелений міст. Вони були побудовані абсолютно ідентичними, і для зручності орієнтації їх пофарбували в різні кольори. Зараз вони різняться, проте назви залишилися такими, як були.

А це - міст Ломоносова. На правому березі Фонтанки міст виходить на площу Ломоносова.

З площі Ломоносова по найсиметричнішій вулиці у Європі - вулиці зодчого Россі (ним самим і спроектованої), можна потрапити до російського академічного театру драми ім. А.С. Пушкіна - відомої усім Александринки.

Власне, вулиця зодчого Россі:

Александринський театр:

Нам, за ті кілька днів, що були у Пітері, теж пощастило відвідати театр, проте не Александринку (якось іншим разом :)), а театр ім. В.Ф. Комісаржевської:

Дивилися там виставу великого драматичного театру ім. Г.А.Товстоногова (відомого БДТ, у них власне приміщення було на ремонті)- "Ангелова кукла". Вистава надзвичайна, вона зробила мої знання про місто менш "сухо-енциклопедичними" і більш "живими". З цією виставою театр навряд чи буде гастролювати, бо вона  - про післявоєнний Пітер, і  відчуваєш виставу "усіма фібрами" лише, коли і ти там - у Пітері, нехай, навіть, і як гість. Автор оповідань, по яким було поставлено виставу,- Е.С.Кочергін, художник БДТ.

Про те, як не просто живеться місту, розташованому на болотах, говорять отакі відмітки про рівень води:

А ось такі ж відмітки на набережній річки Мойки (здається, біля Фонарного мосту):

Гадаю, буде далі...

Кожна поїздка - безліч вражень, якими кортить поділитися. Викладати фотографії архітектурних споруд цього прекрасного міста або ж експонатів його музеїв не буду (за виключенням кількох знімків), поділюсь лише тими фото, які відображають загальний настрій моєї мандрівки.

Спершу скажу, що місто любить приймати туристів, і заблукати там - річ неможлива. Щоб хоч трішки увібрати в себе "дух Петербургу" раджу походити по місту пішки. Почати знайомство з містом варто з його історичної "колиски" - Петропавлівської фортеці - звідти відкривається шикарна панорама центральної частини міста. Крім того, на острові-фортеці є на що подивитися і про що послухати. Там варто відвідати музей Санкт-Петербургу - знову ж таки - "щоб відчути дух міста".

Станція метро "Горьковская" дуже схожа на НЛО :)

Отам, на даху Ботного будинку Петропавлівської фортеці - скульптура "Навігація":

Жити б на отакій вулиці, і без машини часу переміщатися у просторі. Шкода, що тільки в одному напрямку :)

Це не назва вулиці - це назва музею ;)

6-го травня снігу не було. Ото біле - "муляж" чи "камуфляж" чи ... з ватину або синтепону - для зйомок, що наразі тривають у Пітері, сцен з фільму про Григорія Распутіна, якого грає - хто б ви думали ? - Жерар Депардьє!
"Не вистачило снігу узимку", - кепкують місцеві, бо зима була дуже-дуже сніжною.

Далі буде...

Як тільки не називають цю рослину: "бальзамін", "вогник", "недотрога" (чи може українською - "недоторка"? :-)),  в Росії - "мокрий Іванко", за рясне і тривале цвітіння в Англії називають "клопотуха Ліззі", в Германії - "старанна Ліза", а в Австрії - "Прекрасна віденка", порівнюючи квітучу рослину з красивою дівчиною.

Існує понад 400 видів бальзаміну. Відомо, що завезене воно було в Європу в далекому 1596 році з субтропіків чи тропіків Азії чи Африки.

Вогник - рослина вологолюбива, тож на моєму підвіконні він не зможе жити, а от на нашій дачі засівається самостійно з року в рік, і чудово себе там почуває.

Ось у цих коробочках знаходиться насіння рослини. При легенькому дотику коробочка "вистрілює" насінням, тому і прозвали - "недотрогою".

Додам для тих, хто вирощує або бажає вирощувати бальзамін удома, - рослина абсолютно не переносить тютюновий дим - "голосує" за здоровий спосіб життя.